Діти в храмі… Яких тільки питань не виникає у батьків, які бажають виховати своє чадо в церковній огорожі. Багатьох молодих батьків хвилює питання, з якого віку привчати дитину до церковної служби? Коли і скільки вона повинна перебувати в храмі, які молитви вчити? Іноді на багатолюдній святковій службі доводиться чути: «Навіщо дітей мучити, все одно вони нічого не розуміють. Ось підростуть, тоді».

Але коли діти підростуть, у них виникне багато важливих справ: шкільні уроки, шахові турніри або відпочинок, нарешті, неділя – один єдиний вихідний у школярів. Щоб усі ці “важливі” справи не відвернули від найголовнішого в житті, треба привчати дитину до храму з пелюшок, а краще ще до народження.

До одного старця прийшла за порадою жінка: “Отче, два місяці тому у мене народився син, з якого часу я повинна його виховувати”?. Старець відповів: “Ти, мати, запізнилася на одинадцять місяців”. Те ж можна сказати і про церковну службу. Кращий варіант, коли мама задовго до народження дитяти відвідує храм, причащається, тому що з Євангелія знаємо: “Коли Єлисавета почула вітання Марії, заграло дитя в утробі її.” (Лк. 1, 41). Думається, що так само радіють немовлята в утробах матерів своїх, коли ті причащаються.

Храм – краще місце для виховання дітей. Святитель Іоанн Златоуст говорить: “Як м’який віск легко відтворює малюнок, на нього нанесений; так і діти сповнюються враженнями без особливих зусиль”. Церковний спів і сяючі покриття священиків, лиця святих і різьблені кіоти, брязкання кадила і запах ладану, соборна молитва – усе це залишиться в пам’яті дітей на все життя. Коли діти беруть участь в річному крузі богослужінь, вони відчувають себе частиною Церкви Христової: радіють народженню Христа, плачуть у Велику П’ятницю: “Мама, навіщо нашого Господа убили”? Торжествують на Паску, коли усі стають як діти і на виголошування священства “Христос Воскрес!!!” можна на увесь храм кричати: “Воістину Воскрес!!!” – і ніхто не зробить зауваження, що занадто голосно. Усе це золотий запас чистих дитячих вражень і переживань, який не дасть розтратити душевні сили упродовж усього життя.