За Матвієм, Марком та Лукою (Мт. 17:1–6, Мк. 9:1–8, Лк. 9:28–36), одного дня Ісус узяв із собою трьох апостолів: Петра, Якова та Івана, — і привів їх на «високу гору», яку часто ототожнюють з горою Фавор. Там на їхніх очах він «переобразився»: його вбрання стало сліпучо білим, а обличчя засяяло, мов сонце. Біля нього, уособлюючи Закон і пророків, з’явився Мойсей та Ілля. Усіх їх осінила світла хмарина, і з неї почувся голос: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!».

Святкуванням Преображення Церква сповідує по’єднання у Христі двох начал — людського і Божого. Преображення є поява Сина при свідченні Отця в Духові Святому, тобто одкровення всіх іпостасей Святої Трійці. Преображення полягало не у зміні Божественної природи Христа, але у з’яві Його Божества у природі людській. Відповідно до Івана Золотоустого, Преображення відбулося, «щоб показати нам майбутнє преображення єства нашого і майбутнє Своє пришестя на хмарах у славі з ангелами».

Народними назвами цього свята є Спас, Другий Спас або Яблучний Спас.
Крім яблук, у цей день на церковну паперть приносять й інші плоди врожаю: горох, картоплю, огірки, жито, ячмінь тощо. Все це священик повинен після обідні благословити і прочитати над ним молитву, за що вдячні прихожани наділяють його так званими начатками — потроху від кожного сорту з принесених плодів. Освячення у цей день винограду і різних фруктів та овочів символізує розквіт і плодючість усього створеного у безкінечному царстві життя.

У давнину в день Преображення Господнього існував звичай наділяти плодами бідних та вбогих; звичаю цього дотримувалися так суворо, що коли дізнавалися про когось, хто не зробив цього доброго діла, таку людину вважали невартою уваги і припиняли з нею спілкуватися. Звичай наділяти бідних плодами садів та городів був колись мірою християнської моралі.